Джем Караджа
(народився 1945 року в м. Стамбул – помер 2004 року в м. Стамбул, після 1979 року проживав у вигнанні в м. Кельн)
«...Турецька дитина й німецька дитина / На вас покладається наша надія / Як буде завада хоча б ще єдина / Зруйнуйте її, нехай вітер розвіє / Будуйте мости до порозуміння / Серцям не потрібні ніякі слова / Світ новим постане в любові й терпінні» (З пісні мого німецького друга.)
У своїй музиці Джем Караджа торкався питань дискримінації та соціальних бар’єрів.
Джем Караджа був турецьким музикантом і представником руху «Anadolu Rock», в якому традиційна турецька народна музика поєднувалася з елементами західного року. Він називав себе «Rock Ozanı» (укр. «рок-поет») і розмовляв турецькою, німецькою та англійською мовами. Він складав і співав пісні про кохання, привертав увагу до гноблення робітничого класу й усе своє життя скандував гасло «Ні війні». Після військового перевороту, що відбувся в Туреччині в 1980 році, його звинуватили в тому, що своїми музичними текстами він розпалював міжнаціональну ворожнечу, й позбавили громадянства. Внаслідок цього Джем Караджа жив у Кельні та Мюнхені як «особа без громадянства» або «апатрид». Лише після зміни режиму в 1987 році Караджа зміг повернутися до Туреччини.
Однак час, проведений у вигнанні в Німеччині, багато в чому сформував вихідця з акторської родини з вірменським та азербайджанським корінням: у своєму німецькомовному альбомі «Die Kanacken» він звернувся до тем пригнічення меншин, соціальної нерівності та соціальних бар’єрів. У своїх текстах він, зокрема, торкався таких життєвих питань, як втеча та вигнання. Також в них Караджа гостро критикує німецьку політику та німецьке суспільство, їхнє переважно дискримінуюче ставлення до мігрантів та гастарбайтерів. Його пісні є відображенням болісного досвіду діаспорських спільнот, який нерідко є непомітним для більшості. Водночас він також наголошує й на своїй надії на мирне життя в вільному від расизму суспільстві. Джема Караджу згадують як людину, яка вірила в любов і мир.
*Karaca, C., Mein deutscher Freund [Мій німецький друг], 1984.